– Ми переселились у 1963 році з тестем, тещою, жінкою, з дитям. Держава давала машини, щоб перевезти все. Виплачували компенсацію за хати. Відпускали будматеріали дешевше. Хто мав трошки грошей, будував хату з цегли. А хто бідніший – як зумів, так і будувався. Переселяли і взимку, і влітку. Хто, коли, як міг. І в 1964 році переселяли. По цю сторону вулиці Л.Українки (дорога до старого садочка і бетонки) – це в 1963 році переселяли. А по той бік дороги – це в 1964 році. Я як переселивсь, nj пішов у радгосп працювати. У мене місця роботи такі: на тракторі 18 років, на машині 18 років, сторожем 18 років.

– Якою тоді була Гора?

– Людей на той час тут жило небагато. Село було там, де Руднівка. А де вулиця Лєрмонтова, був хутір Гора. Хата Шипулі (Мічуріна, 90) була крайньою, а далі вже ми – переселенці. Коли приїхали в Гору, нам повиділяли земельні ділянки по 8 соток. А що ті вісім соток землі? Построїв хату, сарай, погріб – все, нема землі. То нам ще землю виділили під городи, бо держали і корови, і свині. А потім ції городи забрали в нас. Лишилось тільки по 8 соток. І так у кожного. Як тут тримати худобу? Тепер живемо наче городяни.

Де ми будувались, було поле. Оце де ми сидимо (розмовляли на вулиці, біля двору), приблизно була дорога. З одного боку дороги були посаджені кабачки, по інший бік жито. Давали ділянки нам, а ще давали працівникам радгоспу. Бо на той час сільська рада не розпоряджалась землею, а розпоряджався директор радгоспу. По цій вулиці вісім чоловік переселенців. А всі інші – працівники. Туди далі до бетонки, де були теплиці, – там всі переселенці.

– Як люди в селі вас зустріли?

– Спершу наче як невдоволення було, а тоді вжились. Стали одним селом, стали односельчанами. Я сильно не відчув, щоб ставлення до нас, переселенців, було другорядним.

– На батьківщину їздите?

– Кожного року. Їздимо в село Жукин, бо там братська могила. Адже наше кладовище потрапляло в зону затоплення, то його викопали та перенесли. Тож їздимо туди кожен рік прибирати. Їздять переважно такі, як я, моїх років. Мені ж 25 було, як перелився. Сільрада дає транспорт, а ми складаємось по «копійці»: юшки наваримо, посидимо, згадаємо… Молодь – та не дуже хоче їздити.

– Жалкуєте, що довелось переселятись, обживатись на новому місці?

– При тим умовах життя, що були тоді, жалкувати нема чого. Але й там ми жили непогано. У нас, хто не лінувався, мав усе. Була своя риба, свої ягоди, свої гриби. держали корів та іншу живність. Там на рахунок цього на ті часи було все добре. А молоді, то їм тут, звісно, краще було, бо була робота і платили гроші.

– Багато ще залишилось у Горі переселенців?

– Перших переселенців приблизно мого віку – таких чоловік 20 набереться.